Самоорганізація вільного часу конкурентоздатної особистості

27/12/2013 4:41pm

Автор: Сурякова М.В.

Категории: инженерная педагогика

Самоорганізація вільного часу конкурентоздатної особистості

В статті висвітлюються результати певного взаємозв’язку особливостей уявлень про час, ставлення до нього, індивідуально-психологічних особливостей особистості та змісту вільного часу, а також засобів його організації.

Ключові слова: самоорганізація часу, вільний час, сприймання часу, вибір змісту вільного часу, засоби організації вільного часу.

Сурякова Марина Владимировна

Сурякова Марина Владимировна

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри інженерної педагогіки

Національної металургійної академії України

Конкурентне середовище вимагає від людини дотримання чіткої організації часу свого життя, оскільки лише за таких умов особистість спроможна досягати певних результатів у професійному просторі. Конкурентоздатність особистості безпосередньо пов’язана саме з вміннями організовувати час життя – професійного та особистого. Високий рівень розвитку самоорганізаційних вмінь дозволяє людині більш ефективно використовувати власні можливості та визначити місце у конкурентному середовищі.
Навички та вміння самостійно організовувати у часі власні дії поступово формуються у людини протягом дитинства, юнацтва, та вже на початку етапу дорослості у загальному вигляді набувають певних усталених ознак. Особливої уваги з погляду розвитку навичок і вмінь особистості щодо організації власного життя заслуговує етап професійного навчання, адже саме на цьому етапі закладаються підвалини майбутнього професійного та життєвого успіху.
Особливості самоорганізації часу життя особистості найбільш наочно виявляються у організації та змісти вільного часу, коли людина має самостійно вибирати власні дії та певним чином планувати їх у часі. Саме особливості організації вільного часу людини, її загальне ставлення до часу свого життя є своєрідним атрибутом потенційної спроможності цілеспрямовано досягати поставленої мети. Вкрай важливим для особистості стає завдання визначити та усвідомити особливості власних вмінь щодо самоорганізації часу життя, а у разі виявлення їх низького рівня впровадити відповідні корекційні дії, що має сприяти розвитку конкурентоздатності особистості.
Проблема ставлення людини до часу розробляється в психології досить давно. Обговорення проблеми психології часу свідчить про її надзвичайну складність, про недостатній рівень її розробки, про невизначеність, неоднозначність уживаних при її вивченні понять. Разом з тим, запити теорії й практики вимагають розробки даної проблеми.
Виступаючи у всій різноманітності своїх аспектів, проблема часу вивчалася в дослідженнях вітчизняних і іноземних філософах і психологів (Е. Гуссерль, А. Бергсон, М. Хайдеггер, П. Фресс, Ш. Бюллер, Ж. Нюттен, Л. Франк, Д.Г. Елькін, С.Л. Рубінштейн, К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, А.К. Болотова, Ю.К. Стрєлков, Б.І. Цуканов і ін.). Разом із цим наразі у психологічній літературі немає єдиного підходу до розуміння специфіки психічного відображення часу та ставлення до часу, як одного з аспектів його сприйняття. Відображення часу достатньо вивчено на психофізіологічному і фізіологічному рівнях. Психологічний же й особистісний рівні поки ще залишаються маловивченими. Зокрема, не представлений у психологічній літературі і такий аспект суб’єктивного сприйняття часу, як ставлення до вільного часу. Залишається недостатньо з’ясованим питання про індивідуально-психологічні детермінанти сприйняття часу, а також організації часу.
У вивченні проблем часу життя слід зазначити праці таких учених, як С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьев, К.О. Абульханова-Славська, В.Ш. Совалев, О.О. Кроник, Є.І. Головаха, Л.Ю. Кублицкине, В.Ф. Сєрєнкова, О.Б Орлов, В.Е. Чудновский і ін. Проблеми суб’єктивного часу, особливостей і залежності тимчасового сприйняття від індивідуальних особливостей розробляли Б.І. Цуканов, В.М. Лисенкова, Н.В. Огороднікова й ін., від змісту діяльності С.П. Геллерштейн, Д.Г. Елькін, С.М. Гарєєв, Т.Н. Осіпова, Н.І. Моїсеєва, Н.І. Караулова; вплив емоційних особливостей особистості на сприйняття часу Д.Г. Елькін, Н. Марин, А.С. Дмитрієв, В.І. Лебедєв; типу активності Е.М. Гарєєв, Л.М. Коробейникова, психічної напруги Е.В. Фришман; вивчення ролі впливу часу в структурі діяльності і його місце в структурі особистості А.К. Болотова.
Говорячи про часову орієнтацію, або часову перспективу, науковці  розрізняють декілька аспектів, пов’язаних з усвідомленням часу.
По-перше, це рівень усвідомлення часу. Це поняття відбиває суб’єктивне сприйняття часу, його індивідуальну представленість людині. Один полюс виражає усвідомлення людиною швидкості плину часу, стурбованістю його проходженням, відчуттям недостатності часу (синдром «час – гроші»). На протилежному полюсі – вкрай «повільне» ставлення до часу, байдужість до його плину, безвідповідальність щодо змістовності часу (синдром «відкладемо до завтра»).  
По-друге, глибина усвідомлення часу. Йдеться про те, який саме час людина визначає значущим та важливим: безпосередній, найближчий час, майбутній, або минулий. Частіше за все важливим визначається найближчий час, інколи – віддалений. Але короткострокову й довгострокову перспективу можна визначати незалежно від того, куди спрямований погляд – вперед або назад, у минуле. Найбільш короткострокову орієнтацію у часовому просторі визначають як «презентизм», або «негайність».
По-третє, орієнтація на майбутнє чи на минуле. Сприйняття людиною теперішнього часу залежить й від того, чи бачить вона у теперішньому часі «інструмент» для конструювання майбутнього, або сприймає його як результат попереднього життєвого етапу. У зв’язку з цим можливо визначити ретроспективну та перспективну орієнтації.
По-четверте, інтерпретація майбутнього. Майбутнє може сприйматися людиною пасивно, як таке, якому можна тільки «підкоритися», або як явище, що потребує активного конструювання людиною. Пасивне сприймання означає згоду й адаптацію, активне – планування й формування. Тобто можна говорити про пасивне, фаталістичне сприймання, й активне, волюнтариське сприймання людиною майбутнього.
Ці аспекти дуже важливі для науково вірного розуміння уявлень про час.
Особливої уваги в проблемі «людина-час» набуває проблема вільного часу людини, його сприймання, організація, ставлення до нього. У філософії  вільний час розглядається як простір для здійснення специфічних соціальних процесів. Предметом філософських досліджень стає виявлення джерела виникнення вільного часу і його взаємозв’язок із робочим часом, його соціальна цінність. Соціологія й економіка здійснюють кількісний і статистичний аналіз зазначених процесів, досліджують характер і зміст вільного часу особистості, діяльність соціальних інститутів дозвілля з його наповнення, аксіологію дозвілля. Психологія звертає увагу на потреби і мотиви, які визначають поведінку і вчинки людини в часовій сфері. У своїй сукупності дані цих наук свідчать про те, що вільний час є домінуючим простором, у якому відбувається фізичний і духовний розвиток людини.
Сьогодні людина не має права на пасивність, вона повинна і може стати активною у своєму самовдосконаленні, творчості, дії. Активна позиція людини, можливість її розвитку, самовдосконалення, презентації свого «Я» у зовнішній реальності відкриває нові аспекти у вивченні вільного часу. Вільний і всебічний розвиток особистості є не тільки соціальним ідеалом, але й найважливішою умовою розвитку суспільства, орієнтованого на універсальні гуманістичні й демократичні цінності. Теоретичне осмислення цього процесу є однієї з фундаментальних проблем сучасного суспільствознавства. Важливим напрямком розв’язання даної проблеми є поглиблене дослідження вільного часу, його ролі й місця у формуванні особистості.
Характеризуючись варіативністю й розширенням спектру пропозицій, вільний час набуває усе більшої значущості у процесі розвитку особистості. Вільний час – це час, яким кожна людина може розпоряджатися, виходячи зі своїх особистих інтересів і потреб, відповідно своїм ідеалам, життєвій позиції  та моральним установкам. Це простір буття, де люди вільні, як ніде більше; тут існує більша можливість прояву як негативної, так і позитивної волі (Е. Фромм, Р. Харре). Це – простір вибору, найбільш вільного від регламентації. Вільний час властивий тільки людині, внаслідок її здатності робити вибір, самостійно структурувати своє буття, здатності до самовдосконалення, саморозвитку (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.).
У соціальному світі з високим ступенем регламентації одну з можливостей заповнення дефіциту волі особистість одержує в просторі вільного часу, де можлива більша реалізація «Я». Саме у вільний час особистість здатна (і має право) організовувати свій буттєвий простір.
Проблема вивчення вільного часу стає особливо актуальною за наступними причинами. У процесі соціально-економічного й культурно-історичного розвитку суспільства усе більший обсяг часу вивільняється для часу дозвілля, збільшується маса людей, що утягуються в проблему організації вільного часу, як у якості споживачів, так і в якості організуючого персоналу, збільшується різноманітність форм проводження вільного часу.
Усе це обумовлює наростання варіативності можливого розв’язання суб’єктом проблеми змісту й організації дозвілля, та ускладнення ефективності власного вибору.
Вільний час є одним з буттєвих просторів особистості, у якому вона одержує відносну можливість (у порівнянні з часом, зайнятим навчанням, роботою) реалізувати прагнення до самоактуалізації через прояв суб’єктної позиції у виборі змісту й форм діяльності. Почуття волі є для особистості критерієм віднесення конкретного виду заняття до вільного часу. Зміст дозвілля може бути обумовлений багатьма факторами, основні з яких наступні:

  1. Спрямованість особистості – система спонукань, що визначає вибірковість ставлень і активність людини. Основними формами спрямованості особистості є інтереси як вибіркове ставлення особистості до об’єкта в силу його життєвого значення й емоційної привабливості; інтереси на основі потреб, що відчуваються людиною як необхідність у певних умовах життя й розвитку, та спонукають людину до активності; світогляд; ідеали; переконання; психологічні установки; спонукання; життєві цілі.
  2. Звички – регулярні дії, які в силу постійного свого повторення стають повсякденними для людини.
  3. Здібності як індивідуальні особливості особистості, що є суб’єктивними умовами успішного здійснення певного роду діяльності. Здібності не зводяться до наявних знань, умінь, навичок. Вони виявляються у швидкості, глибині й міцності оволодіння способами та прийомами деякої діяльності і виступають внутрішніми психічними регулятивами, що обумовлюють можливість їх придбання.

Особливої уваги набуває проблема вивчення сприймання часу, вибору змісту вільного часу у зв’язку з особистісними особливостями та навичками організації часу дозвілля студентської молоді. Адже саме на етапі ранньої дорослості закладаються основні характеристики психологічного зв’язку особистості й часу її життя.
Тому нами було проведене дослідження з метою вивчення особливостей уявлень молодих людей про час, змісту вільного часу та його організацію у зв’язку з комунікативними та організаційними особливостями особистості. Основною гіпотезою дослідження стало припущення, що особливості уявлень про час, ставлення до нього, а також індивідуально-психологічні особливості особистості визначають зміст вільного часу та спосіб його організації.
Виявлення особливостей уявлень про час, ставлення до часу, особливості змісту та визначення рівня вмінь організації вільного часу життя  було здійснено за допомогою авторського опитувальника. Індивідуально-психологічні особливості досліджуваних визначалися за методикою 16-факторного особистісного опитувальника Р. Кеттела (субтест комунікативних властивості й особливостей міжособистісної взаємодії), та за методикою К. Юнга, яка дозволяє виявити типологічні особливості особистості.
У дослідженні брали участь 60 осіб, 33 жінки та 27 чоловіків віком 19-21 років, студенти ВНЗ різних спеціальностей м. Дніпропетровська.
Узагальнення відповідей за запитаннями опитувальника визначило чотири групи ставлення досліджуваних до часу.
1. Ставлення змушеного урахування часу.
Досліджуваним цієї групи (10%) дуже важко враховувати час, дотримуватися встановленого терміну, розподіляти певні дії у часі. Вони відчувають напруженість у разі вимушеного браку часу, але не намагаються його попередити. У відповідях на запитання, на що схожий час, досліджувані  вказують: «на неминучість», «на нудотну річ»; вважають, що в житті людини час є «найбільше горе», «ілюзія»; час їм потрібний для «вбивання часу», «обмірковування зроблених вчинків», «виправлення помилок». Негативне емоційне забарвлення метафоричних порівнянь відбиває відповідне ставлення до часу. Помітно, що час визначається як минуле, дії у теперішньому часі начебто й не передбачаються, спостерігається уникнення цієї теми. Зв’язок себе і часу визначається як «несумісні речі», «паралелі», що виявляє опір досліджуваних будь-яким зусиллям враховувати та розподіляти час життя.
2. Споглядальне ставлення до часу.
У другій групі досліджуваних (27%) визначення часу склали метафори: «пісковий годинник», «повітря», «ріка». У відповідях підкреслюється сприймання часу як розміреного й неспішного. При цьому досліджувані цієї групи не виявляють прагнення активно використовувати час, вони визначають, що час потрібний лише для «відпочинку й сну». В уявленнях цієї групи людина і час існують незалежно один від одного, і все, що людина може, це тільки спостерігати за перебігом часу.
3. Активне ставлення до часу.
Третю групу (32%) склали досліджувані, які визначили час як «хвилі», «гірська річка», «швидку машину», «птах», «життя». Такі порівняння відбивають уявлення про час як явище динамічне, швидкоплинне, таке, що важливо враховувати й використовувати у власних інтересах: задля «задоволення потреб», «повноцінного існування», «визначення себе в житті», самореалізації», «завершення справ». Час визначається як безсумнівно цінне й значуще явище, визнається необхідність плідного використання часу. Для цієї групи досліджуваних час невіддільний від них самих, людина і час визначається як «струмок і кораблик», «одне ціле», тим самим підкреслюються «партнерські» відносини з часом.
4. Прагматичне ставлення до часу.
Четвертій групі (31%) характерно визначення часу як знаряддя, за допомогою якого людина досягає своїх цілей. Час порівнюється з «біговою доріжкою», «постійним рухом уперед», «стрімким рухом», «адреналіном». Час у цієї групі сприймається як «для мене», й визначається як «найголовніший ресурс», «безмежні можливості для самореалізації», «можливість залишити після себе слід». Відзначається той факт, що час не можна повернути, що часу людині може не вистачити. У цілому людина і час визначаються як «нерозлучні, створені друг для друга».
Наступним завданням дослідження стало вивчення змісту вільного часу досліджуваних. Виявлені основні заняття, що обираються студентами самостійно у час, не заповнений навчальною чи трудовою діяльністю. У таблиці 1 представлені дані дослідження змісту вільного часу досліджуваними студентами.

 

Таблиця 1
Заняття, що обираються студентами у вільний час (n=60)


Зміст

К-сть (%)

1

Інтернет

20,0

2

Спілкування із друзями

19,0

3

Зустрічі з коханою людиною

13,0

4

Перегляд фільмів

8,3

5

Фізичні навантаження

7,2

6

Читання художньої літератури

6,2

7

Спілкування в родині

6,2

8

Прогулянки

5,0

9

Побутові справи

3,4

10

Громадянська діяльність

3,4

11

Творча діяльність

3,4

12

Вивчення іноземної мови

2,7

13

Гра на комп’ютері

2,2

Усі виявлені заняття, що складають вільний час досліджуваних, можна згрупувати за змістом: розваги (Інтернет, спілкування у віртуальній реальності та марнування часу, комп’ютерні ігри, перегляд фільмів, прогулянки) складають 35,5%; реальне спілкування (з друзями, зустрічі з коханою людиною, з рідними) складає 38,2%; саморозвиток (фізичні навантаження, читання художньої літератури, побутові справи, громадська діяльність, творча діяльність, вивчення іноземної мови) складає 26,3%.
Отримані дані свідчать, що частіше за все молоді люди схильні вибирати у вільний час реальне спілкування та розважатися, меншою мірою приділяти час саморозвитку. Дослідження кількості часу, що відводиться саморозвитку (пошук додаткової інформації, читання наукової й ділової літератури, відвідування тренінгів, семінарів та ін.), виявило таке: 63% досліджуваних витрачають менше двох годин, 30% – 3–4 години, ще 6,7% зізналися, що взагалі не приділяють часу саморозвитку.
Організація вільного часу неможлива без усвідомлення необхідності чіткого розподілу власних занять та відповідного контролю відведеного на них часу. Тому важливим уявляється дослідження частки цілеспрямованого використовування часу, та частки марнування часу молодими людьми. Так, аналіз отриманих даних виявив певну різницю у використанні часу щодо перебування в Інтернеті (табл. 2).
Таблиця 2
Безцільне використання Інтернету у вільний час (n=60)


Кількість часу

Досліджувані (%)

Менш 2 годин

38

3–4 годин

16

5–6 годин

6,6

Більш 7 годин

4,9

Не використовую без мети

34,5

Дані свідчать про те, що переважна більшість досліджуваних (66%) різною мірою, але ж припускаються марнуванню часу, лише третина з них (34,5%) показує, що не використовує Інтернет без конкретної мети. На питання про непередбачене перебування в Інтернеті всупереч невирішеним справам 70% досліджуваних відповіли ствердно (з них 20% – «часто»), і лише 30% заперечили таке. Тобто спонтанне марнування часу властиве більшості досліджуваних. Усвідомленим фактом воно стає лише після здійснення відповідних дій. Таке імпульсивне, не цілеспрямоване використання часу дозвілля свідчить про недостатній рівень його контролю та відсутність попереднього планування.
Не можна залишити без уваги результати дослідження часу, що приділяється заняттям у сфері мистецтва: 60% студентів вказують, що взагалі не приділяють часу, 32% – приділяють менш години у день.
Фізичним навантаженням 22% студентів (віком 19–21 років) взагалі не приділяють часу.
Одним з важливих завдань дослідження стало вивчення рівня організаційних вмінь та навичок молодих людей, наприклад, умінню розподіляти час відповідно ступеню значущості справи. Отримані результати були визначені як низький, середній і високий рівні сформованості відповідних вмінь. Так, у 31% виявлено високий рівень умінь структурувати свій вільний час, у 53% досліджуваних середній рівень, у 16% – низький. Такі показники свідчать про необхідність розвитку організаційних вмінь і навичок більшості студентської молоді.
У досліджені вміння планувати, тобто ставити мету, завдання, визначати засоби та умови їхнього досягнення, були виявлені деякі протиріччя. Так, з одного боку в уявленнях 63% досліджуваних вони зазвичай планують свої справи заздалегідь, 37% вказують, що  планують свої дії іноді. З іншого боку, високий рівень розвитку вмінь планувати зміст дозвілля виявлений лише у 2% досліджуваних, у 88% виявлений середній рівень, у 10% – низький. Окрім того, досліджувана група у своїй більшості взагалі не бачить цінності в плануванні свого життя, не вважає за потрібне формулювати мету та визначати відповідні дії для її досягнення.
Вивчення рівню самоконтролю молодих людей здійснювалося за методикою Р. Кеттела. Враховувалися такі параметри: довільність дій, рівень дисциплінованості, рівень конфліктності уявлень про себе, дотримання соціальних вимог, рівень відповідальності, з якої людина береться до роботи. Отримані дані  свідчать, що у більшості досліджуваних (56,7%) самоконтроль знаходиться на середньому рівні. Не викликає сумніву, що рівень самоконтролю пов’язаний з рівнем організації часу життя.
Вміння структурувати свій час пов’язано з адекватністю уявлень людини про загальну кількість власного вільного часу. Так, 31% досліджуваних студентів з високим рівнем вмінь структурувати вільний час, мають достовірні уявлення про його кількість; 18% досліджуваних з середнім рівнем виявили адекватне уявлення щодо кількості вільного часу, з низьким рівнем – тільки 10% досліджуваних.
Тобто, чим вище рівень умінь людини структурувати власний вільний час, тим ближче до реальності оцінка його кількості (табл. 3).

Таблиця 3
Уявлення про кількість вільного часу відповідно до вмінь структурувати вільний час 

Рівень вміння
структурувати власний час

Уявлення про кількість вільного часу

Достовірне

Помилкове

Високий рівень

31%

69%

Середній рівень

18%

72%

Низький рівень

10%

90%

У дослідженні було здійснене порівняння особливостей уявлень про кількість вільного часу в різних групах за типом ставлення до часу (табл. 4).
Таблиця 4
Уявлення про кількість вільного часу у зв’язку з типом ставлення до часу

Група за типом ставлення до часу

Уявлення про кількість вільного часу

Достовірне

Помилкове

Ставлення змушеного урахування часу

17%

83%

Споглядальне ставлення до часу

35%

65%

Активне ставлення до часу

46%

54%

Прагматичне ставлення до часу

80%

20%

Більш достовірні уявлення про кількість вільного часу спостерігаються  у досліджуваних, що увійшли до групи «Прагматичне ставлення до часу». Характерним для цієї групи є рахування, розподіл та планування власного часу життя. Найменш достовірне уявлення щодо кількості власного вільного часу виявлено у групі «Ставлення змушеного урахування часу». Таке може пояснюватися більш тісним психологічним зв’язком людини з феноменом часу, що забезпечує більш ефективне його використання.
Особливості організації вільного часу людини значною мірою залежить від особливостей її взаємодії з іншими у соціальному середовищі. Тому в дослідженні було здійснено зіставлення комунікативних особливостей досліджуваних та рівня вмінь організовувати вільний час свого життя. За допомогою субтесту 16-факторного особистісного опитувальника Р. Кеттела були вивчені такі особистісні особливості досліджуваних, як замкнутість–товариськість, підпорядкованість–домінантність, боязкість–сміливість, довірливість–підозрілість, конформізм–нонконформізм, а також визначений тип особистості за К.Юнгом.
Узагальнення результатів вимірювання дозволило виділити декілька типів досліджуваних за критерієм змістовних характеристик особистості.
Тип «А» (16%): характеризується яскраво вираженою екстраверсією; характерна відкритість, добросердість, товариськість, невимушеність у поведінці, уважність; тип переважно домінантний, упевнений у собі, навіть упертий; соціально сміливий, активний, готовий мати справу з незнайомими обставинами й людьми; дуже довірливий, лагідний і терплячий; залежить від групи, іде за суспільною думкою, орієнтується на соціальне схвалення.
Тип «Б» (20%): характерна екстраверсія, однак у меншому ступені; також товариський, невимушений у поведінці, уважний, добрий у стосунках, домінантний, владний, незалежний, самовпевнений; сміливий, схильний до ризику й активний у соціальних контактах; у меншій мірі довірливий, менш терпимий й менш конформний; іноді залежить від групи, але проявляє ініціативу в прийнятті рішень.
Тип «В» (45%): характеризується «середніми» показниками екстраверсії та інтроверсії (амбіверти); товариські й переважно відкриті, більш довірливі, ніж підозрілі; тип не можна однозначно віднести ні до домінуючих, ні до тих, хто підкоряються; можуть проявляти різні сторони залежно від ситуації; загалом є соціально сміливими людьми, але без зайвого «фанатизму»; скоріше конформні, ніж нонконформні, поведінка визначається ситуацією.
Тип «Г» (12%): значною мірою переважають риси інтроверта; не характерна надмірна товариськість і відкритість; залежно від ситуації можуть підкорятися; в цілому проявляють соціальну ініціативу, однак, рідко погоджуються ризикувати; скоріше підозрілі; не проявляють конформізму, віддають перевагу власним рішенням.
Тип «Д» (7%): характеризується інтровертованістю; замкнений, буває зайво строгий в оцінці людей; соромливий, схильний звільняти дорогу іншим, бере провину на себе, тривожиться про свої можливі помилки; проявляє покірність до повної пасивності; може бути й сміливий, і боязкий залежно від ситуації; скоріше довірливий, ніж підозрілий; буває залежним від групи.
Зіставлення особистісних особливостей досліджуваних, їхніх комунікативних властивостей та організаційних  вмінь, а також уявлень про час і зміст дозвілля, дає змогу визначити деякі закономірності.
Типу «А» відповідають середній рівень умінь структурувати власний час, середній рівень умінь планувати дії, середній (частково високий) рівень самоконтролю; ставлення до часу найчастіше «активне» або «прагматичне». Зміст вільного часу цієї групи досліджуваних представлений реальним спілкуванням, незначним марнуванням часу в Інтернеті.
Типу «Б» також властивий середній рівень умінь структурувати час і планувати дії; рівень самоконтролю переважно високий; ставлення до часу переважно «споглядальне». Мають потребу в реальному та віртуальному спілкуванні; спостерігається інтерес до фізичних навантажень.
Типу «В» характерний середній або високий рівень умінь структурувати свій час, середній рівень умінь планувати й середній (або високий) рівень самоконтролю; ставлення до часу найчастіше «активне»; віддається перевага реальному спілкуванню, марнуванню часу в Інтернеті, фізичні навантаження; захоплює творча діяльність і заняття з саморозвитку.
Тип «Г» характеризується середній (або низький) рівень умінь структурувати свій час, середній рівень умінь планування й середній рівень самоконтролю; ставлення до часу переважно «споглядальне». Коло інтересів під час дозвілля звужується до реального спілкування, марнування часу в Інтернеті й фізичних навантаженнях.
Тип «Д» за основними характеристиками і змістом вільного часу ідентичний типу «Г»; ставлення до часу також «споглядальне». Однак рівень умінь структурувати власний час – середній (табл.3.10).
Узагальнюючи отримані дані, можна відмітити, що екстравертованому типу здебільшого притаманний вибір спілкування у вільний час, рівень організації якого найчастіше відповідає середньому. Зі зниженням показників  екстраверсії виявляється інтерес до фізичних навантажень. Амбівертам окрім спілкування й фізичних навантажень притаманна схильність до самовдосконалення, вони приділяють достатній час саморозвитку, а рівень організації часу вищий за середній. Інтровертований тип  виявляє схильність до творчої діяльності, контроль власного часу, середній та високий рівень організації часу дозвілля.
Таким чином, існує певний взаємозв’язок особливостей уявлень про час, ставлення до нього, індивідуально-психологічних особливостей особистості та змісту вільного часу, а також засобів його організації. Ймовірно, що рівень конкурентоздатності особистості визначається проміж іншим й вибором змісту вільного часу, вмінням його контролювати та організовувати, що у свою чергу обумовлюється особистісними особливостями, уявленнями про час та ставленням до нього особистості.

Список використаної літератури:

  1. Абульханова К.А., Березина Т.Н. Время личности и время жизни / К.А.Абульханова, Т.Н.Березина. - СПб.: Алетейя, 2001. - 304 с.
  2. Болотова А. Психология организации времени / А.Болотова. – М.: Аспект Пресс, 2006. - 260 с.
  3. Болотова А.К.  Человек и время в познании, деятельности, общении / А.К. Болотова. – М.: М.: Изд. дом ГУ-ВШЭ, 2007. - 283 с.
  4. Головаха Е.И., Кроник А.А. Понятие психологического времени / Е.И.Головаха, А.А.Кроник // Категории материалистической диалектики в психологи / Под ред. Л.И. Анциферовой. - М.: «Наука», 1988. - С. 199-215.
  5. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности / О.П.Елисеев // 2-е изд., испр. и перераб. – СПб.: Питер, 2002. – 512 с.
  6. Зинченко В.П. Время – действующее лицо / В.П.Зинченко // Вопр. психол. - 2001. - № 6. - С. 37–54.
  7. Ковалев В.И. Категория времени в психологии (личностный аспект) / В.И.Ковалев // Категории материалистической диалектики в психологи / Под ред. Л.И. Анциферовой. М.: «Наука» 1988, - С. 216-230.
  8. Серенкова В.Ф. Типологические особенности планирования личностного времени / В.Ф.Серенкова // Гуманистические проблемы психологической теории. – М.: Наука, 1995.- С. 192-204.

 


Русскоязычная версия

Самоорганизация свободного времени конкурентоспособной личности

 

В статье представлены результаты определенной взаимосвязи особенностей представлений о времени, отношения к нему, индивидуально-психологических особенностей личности и содержания свободного времени, а также способов его организации.

Ключевые слова: самоорганизация времени, свободное время, восприятие времени, выбор содержания свободного времени, способы организации свободного времени.

Конкурентная среда требует от человека соблюдения четкой организации времени в своей жизни, поскольку только при таких условиях личность способна достигать определенных результатов в профессиональном пространстве. Конкурентоспособность личности непосредственно связана именно с умениями организовывать время жизни - профессиональное и личное. Высокий уровень развития самоорганизационных умений позволяет человеку более эффективно использовать собственные возможности и определить место в конкурентной среде .
Навыки и умения самостоятельно организовывать во времени собственные действия постепенно формируются у человека в течение детства, юношества, и уже в начале этапа взрослости в общем виде приобретают устоявшиеся признаки. Особого внимания с точки зрения развития навыков и умений личности по организации собственной жизни заслуживает этап профессионального обучения, ведь именно на этом этапе закладываются основы будущего профессионального и жизненного успеха .
Особенности самоорганизации времени жизни личности наиболее наглядно проявляются в организации и содержании свободного времени, когда человек должен самостоятельно выбирать собственные действия и определенным образом планировать их во времени. Именно особенности организации свободного времени человека, его общее отношение к времени своей жизни является своеобразным атрибутом потенциальной способности целенаправленно достигать поставленной цели. Крайне важной для личности становится задача определить и осознать особенности собственных умений по самоорганизации времени жизни, а в случае выявления их низкого уровня внедрить соответствующие коррекционные действия, что должно способствовать развитию конкурентоспособности личности.
Проблема отношения человека к времени разрабатывается в психологии достаточно давно. Обсуждение проблемы психологии времени свидетельствует о ее чрезвычайной сложности, о недостаточном уровне ее разработки, о неопределенности, неоднозначности употребляемых во время ее изучения понятий. Вместе с тем, запросы теории и практики требуют разработки данной проблемы.
Выступая во всем разнообразии своих аспектов, проблема времени изучалась в исследованиях отечественных и зарубежных философов и психологов ( Э. Гуссерль, А. Бергсон, М. Хайдеггер, П. Фресс, Ш. Бюллер, Ж. Нюттен, Л. Франк, Д.Г . Элькин, С.Л. Рубинштейн, К.А. Абульханова -Славская , Б.Г. Ананьев , А.К. Болотова , Ю.К. Стрелков , Б.И. Цуканов и др.).  Вместе с тем, сейчас в психологической литературе нет единого подхода к пониманию специфики психического отражения времени и отношения ко нему , как к одному из аспектов его восприятия. Отображение времени достаточно изучено на психофизиологическом и физиологическом уровнях. Психологический же и личностный уровни пока еще остаются малоизученными. В частности, не представлен в психологической литературе и такой аспект субъективного восприятия времени, как отношение к свободному времени. Остается недостаточно выясненным вопрос об индивидуально - психологических детерминантах восприятия времени, а также организации времени .
В изучении проблем времени жизни следует отметить труды таких ученых , как С.Л. Рубинштейн, Б.Г. Ананьев, К.А. Абульханова -Славская, В.Ш. Совалев, А.А. Кроник, Е.И. Головаха, Л.Ю. Кублицкине, В.Ф. Серенкова, О.Б. Орлов, В.Е. Чудновский и др. Проблемы субъективного времени, особенностей и зависимости временного восприятия от индивидуальных особенностей разрабатывали Б.И. Цуканов, В.Н. Лысенкова, Н.В. Огородникова и др. От содержания деятельности С.П. Геллерштейн, Д.Г. Элькин, С.М. Гареев, Т.Н. Осипова, Н.И. Моисеева, Н.И. Караулова, влияние эмоциональных особенностей личности на восприятие времени Д.Г. Элькин, Н. Марин, А.С. Дмитриев, В.И. Лебедев; типа активности Е.М. Гареев, Л.М. Коробейникова, психического напряжения Е.В. Фришман, изучение роли влияния времени в структуре деятельности и его место в структуре личности А.К. Болотова.
Говоря о временной ориентации, или временной перспективе, ученые различают несколько аспектов, связанных с осознанием времени.
Во-первых, это уровень осознания времени. Это понятие отражает субъективное восприятие времени, его индивидуальную представленность человеку. Один полюс выражает осознание человеком скорости течения времени, обеспокоенностью его прохождением, ощущением недостаточности времени (синдром «время - деньги»). На противоположном полюсе - крайне «медленное» отношение к времени, равнодушие к его течению, безответственность по содержательности времени (синдром «отложим до завтра»).
Во-вторых, глубина осознания времени. Речь идет о том, какое именно время человек определяет значимым и важным: непосредственное, ближайшее время, будущее или прошедшее. Чаще всего важным определяется ближайшее время, иногда - удаленное. Но краткосрочную и долгосрочную перспективу можно определять независимо от того, куда направлен взгляд - вперед или назад, в прошлое. Наиболее краткосрочную ориентацию во временном пространстве определяют как «презентиизм», или «безотлагательное».
В-третьих, ориентация на будущее или на прошлое. Восприятие человеком настоящего времени зависит и от того, видит ли он в настоящем «инструмент» для конструирования будущего, или воспринимает его как результат предшествующего жизненного этапа. В связи с этим можно определить ретроспективную и перспективную ориентации .
В-четвертых, интерпретация будущего. Будущее может восприниматься человеком пассивно, как такое, которому можно только «подчиниться», или как явление, что требует активного конструирования человеком. Пассивное восприятие означает согласие и адаптацию, активное - планирование и формирование. То есть можно говорить о пассивном, фаталистическом восприятии, и активном, волюнтаристском восприятии человеком будущего.
Эти аспекты очень важны для научно верного понимания представлений о времени.
Особого внимания в проблеме «человек- время » приобретает проблема свободного времени человека, его восприятие, организация, отношение к нему. В философии свободное время рассматривается как пространство для осуществления специфических социальных процессов. Предметом философских исследований становится выявление источника возникновения свободного времени и его взаимосвязь с рабочим временем, его социальная ценность. Социология и экономика осуществляют количественный и статистический анализ указанных процессов, исследуют характер и содержание свободного времени личности, деятельность социальных институтов досуга с его наполнением, аксиологией досуга. Психология обращает внимание на потребности и мотивы, которые определяют поведение и поступки человека во временной области. В своей совокупности данные этих наук свидетельствуют о том, что свободное время является доминирующим пространством, в котором происходит физическое и духовное развитие человека.
Сегодня человек не имеет права на пассивность, он должен и может стать активным в своем самосовершенствовании, творчестве, действии. Активная позиция человека, возможность ее развития, самосовершенствования, презентации своего «Я» во внешней реальности открывает новые аспекты в изучении свободного времени. Свободное и всестороннее развитие личности является не только социальным идеалом, но и важнейшим условием развития общества, ориентированного на универсальные гуманистические и демократические ценности. Теоретическое осмысление этого процесса является одной из фундаментальных проблем современного обществоведения. Важным направлением в решении данной проблемы является углубленное исследование свободного времени, его роли и места в формировании личности.
Характеризуясь вариативностью и расширением спектра предложений, свободное время приобретает все большую значимость в процессе развития личности. Свободное время - это время, которым каждый человек может распоряжаться, исходя из своих личных интересов и потребностей, соответственно своим идеалам, жизненной позиции и моральным установкам. Это пространство бытия, где люди вольны, как нигде больше, здесь существует большая возможность проявления как негативной, так и позитивной свободы (Э. Фромм, Р. Харри). Это - пространство выбора, наиболее свободного от регламентации. Свободное время присуще только человеку, вследствие ее способности делать выбор, самостоятельно структурировать свое бытие, способности к самосовершенствованию, саморазвитию (А. Маслоу, К. Роджерс и др.).
В социальном мире с высокой степенью регламентации одну из возможностей восполнения дефицита свободы личность получает в пространстве свободного времени, где возможна большая реализация «Я». Именно в свободное время личность способна (и имеет право) организовывать свое ​​бытийное пространство.
Проблема изучения свободного времени становится особенно актуальной по следующим причинам. В процессе социально - экономического и культурно -исторического развития общества все больший объем времени высвобождается для времени досуга, увеличивается масса людей, вовлекаемых в проблему организации свободного времени, как в качестве потребителей, так и в качестве организующего персонала, увеличивается разнообразие форм провождения свободного времени.
Все это обусловливает нарастание вариативности возможного решения субъектом проблемы содержания и организации досуга, и осложнения эффективности собственного выбора.
Свободное время является одним из бытийных пространств личности, в котором она получает относительную возможность (по сравнению со временем, занятым учебой, работой) реализовать стремление к самоактуализации через проявление субъектной позиции в выборе содержания и форм деятельности. Чувство свободы является для личности критерием отнесения конкретного вида занятия к свободному времени. Содержание досуга может быть обусловлено многими факторами, основные из которых следующие:
1 . Направленность личности - система побуждений, определяющая избирательность отношений и активность человека. Основными формами направленности личности являются такие интересы как избирательное отношение личности к объекту в силу его жизненного значения и эмоциональной привлекательности; интересы на основе потребностей, ощущаемые человеком как необходимость в определенных условиях жизни и развития, и побуждающие человека к активности ; мировоззрение; идеалы; убеждения, психологические установки; побуждения ; жизненные цели.
2 . Привычки - регулярные действия, которые в силу постоянного своего повторения становятся повседневными для человека.
3. Способности как индивидуальные особенности личности, являющиеся субъективными условиями успешного осуществления определенного рода деятельности . Способности не сводятся к имеющимся знаниям , умениям, навыкам . Они проявляются в быстроте, глубине и прочности овладения способами и приемами некоторой деятельности и выступают внутренними психическими регулятивами, обусловливающие возможность их приобретения .
Особое внимание приобретает проблема изучения восприятия времени, выбора содержания свободного времени в связи с личностными особенностями и навыками организации времени досуга студенческой молодежи. Ведь именно на этапе ранней взрослости закладываются основные характеристики психологического связи личности и времени его жизни.
Поэтому нами было проведено исследование с целью изучения особенностей представлений молодых людей о времени, содержания свободного времени и его организацию в связи с коммуникативными и организационными особенностями личности. Основной гипотезой исследования стало предположение , что особенности представлений о времени , отношение к нему , а также индивидуально - психологические особенности личности определяют содержание свободного времени и способ его организации .
Выявление особенностей представлений о времени , отношение к времени , особенности содержания и определение уровня умений организации свободного времени жизни было осуществлено с помощью авторского опросника . Индивидуально-психологические особенности испытуемых определялись по методике 16-факторного личностного опросника Р. Кеттела (субтест коммуникативных свойств и особенностей межличностного взаимодействия), и по методике К. Юнга, которая позволяет выявить типологические особенности личности .
В исследовании принимали участие 60 человек, 33 женщины и 27 мужчин в возрасте 19-21 лет, студенты вузов различных специальностей г. Днепропетровска.
Обобщение ответов по вопросами опросника определило четыре группы отношение испытуемых к времени.
1 . Отношение вынужденного учета времени.
Исследуемым этой группы (10%) очень трудно учитывать время, придерживаться установленного срока, распределять определенные действия во времени. Они чувствуют напряженность в случае вынужденной нехватки времени, но не пытаются ее предупредить. В ответах на вопрос, на что похоже время, исследуемые указывают: «неизбежность» , «нудную вещь» ; считают, что в жизни человека время является «большим горем», «иллюзией», время им нужно для «убивания времени», «обдумывания сделанных поступков», «исправления ошибок». Отрицательная эмоциональная окраска метафорических сравнений отражает соответствующее отношение к времени. Заметно, что время определяется как прошлое , действия в настоящем времени как будто и не предусматриваются , наблюдается избежание этой темы . Связь себя и времени определяется как «несовместимые вещи», «параллели», оказывающие сопротивление исследуемых любыми усилиями учитывать и распределять время жизни .
2 . Созерцательное отношение к времени.
Во второй группе испытуемых (27%) определение времени составили метафоры: « песочные часы» , «воздух» , «река ». В ответах подчеркивается восприятие времени как спокойного и неспешного. При этом исследуемые этой группы не проявляют стремление активнее использовать, они определяют , что время нужно только для «отдыха и сна ». В представлениях этой группы, человек и время существуют независимо друг от друга, и все  что человек может, это только наблюдать за ходом времени.
3 . Активное отношение к времени.
Третью группу (32%) составили испытуемые, которые определили время как «волны », «горная река», «быстрая машина», «птица», «жизнь». Такие сравнения отражают представление о времени как явлении динамическом, мимолетном, таким, что важно учитывать и использовать в собственных интересах: для «удовлетворения потребностей», «полноценного существования», «определение себя в жизни», самореализации», «завершение дел ». Время определяется как несомненно ценное и значимое явление, признается необходимость плодотворного использования времени. Для этой группы испытуемых время неотделимо от них самих, человек и время определяется как «ручей и кораблик», «одно целое», тем самым подчеркиваются «партнерские » отношения со временем .
4 . Прагматическое отношение к времени.
Четвертой группе (31%) характерно определение времени как орудия, с помощью которого человек достигает своих целей. Время сравнивается с «беговой дорожкой», «постоянным движением вперед», «стремительным движением», «адреналином». Время в этой группе воспринимается как «для меня», и определяется как «главный ресурс», «безграничные возможности для самореализации», «возможность оставить после себя след». Отмечается тот факт, что время нельзя вернуть , что времени человеку может не хватить. В целом человек и время определяются как «неразлучные, созданы друг для друга».
Следующей задачей исследования стало изучение содержания свободного времени испытуемых. Выявлены основные занятия, избираемые студентами самостоятельно во время, не заполненное учебной или трудовой деятельностью. В таблице 1 представлены данные исследования содержания свободного времени исследуемыми студентами.

 

Таблица 1
Занятия, которые студенты выбирают в свободное время (n=60)


Содержание

Кол-во (%)

1

Интернет

20,0

2

Общение с друзьями

19,0

3

Встреча с любимым человеком

13,0

4

Просмотр фильмов

8,3

5

Физические нагрузки

7,2

6

Чтение художественной литературы

6,2

7

Общение в семье

6,2

8

Прогулки

5,0

9

Бытовые дела

3,4

10

Общественная деятельность

3,4

11

Творческая деятельность

3,4

12

Изучение иностранного языка

2,7

13

Игра на компьютере

2,2

Все выявленные занятия, составляющие свободное время испытуемых, можно сгруппировать по содержанию: развлечения ( Интернет, общение в виртуальной реальности и пустая трата времени, компьютерные игры, просмотр фильмов, прогулки) составляют 35,5 %; реальное общение (с друзьями, встречи с любимым человеком, с родными ) составляет 38,2 %; саморазвитие (физические нагрузки, чтение художественной литературы, бытовые дела, общественная деятельность, творческая деятельность, изучение иностранного языка) составляет 26,3 %.
Полученные данные свидетельствуют, что чаще всего молодые люди склонны выбирать в свободное время реальное общение и развлекаться, в меньшей степени уделять время саморазвитию. Исследование количества времени, отводимого саморазвитию (поиск дополнительной информации, чтение научной и деловой литературы, посещение тренингов, семинаров и др.), выявило следующее: 63 % исследуемых тратят меньше двух часов, 30% - 3-4 часа, еще 6,7 % признались, что вообще не уделяют времени саморазвитию.
Организация свободного времени невозможна без осознания необходимости четкого распределения собственных занятий и соответствующего контроля отведенного на них времени. Поэтому важным представляется исследование доли целенаправленного использования времени, и доли траты времени молодыми людьми. Так, анализ полученных данных выявил определенную разницу в использовании времени относительно пребывания в Интернете (табл. 2).
Таблица 2
Бесцельное использование Интернета в свободное время  (n=60)


Количество времени

Испытуемые (%)

Меньше 2 часов

38

3–4 часа

16

5–6 часов

6,6

Больше 7 часов

4,9

Не использую без цели

34,5

Данные свидетельствуют о том, что подавляющее большинство испытуемых (66 %) в разной степени, но допускают расточение времени, лишь треть из них (34,5 %) показывает, что не использует Интернет без конкретной цели. На вопрос об условном пребывании в Интернете вопреки нерешенным делам 70 % исследуемых ответили утвердительно (из них 20 % - «часто» ), и только 30% отрицали такое. Есть спонтанная трата времени, которая свойственна большинству испытуемых. Осознанным фактом она становится только после осуществления соответствующих действий. Такое импульсивное, НЕ целенаправленное использование времени досуга свидетельствует о недостаточном уровне его контроля и отсутствии предварительного планирования .
Нельзя оставить без внимания результаты исследования времени, уделяемому занятиям в сфере искусства: 60 % студентов отмечают, что вообще не уделяют времени этому, 32% - уделяют менее часа в день.
Физической нагрузкой 22 % студентов (в возрасте 19-21 лет) вообще не уделяют времени.
Одной из важных задач исследования стало изучение уровня организационных умений и навыков молодых людей, например, умению распределять время соответственно степени значимости дела. Полученные результаты были определены как низкий, средний и высокий уровни сформированности соответствующих умений. Так, у 31% выявлен высокий уровень умений структурировать свое свободное время, у 53% исследуемых средний уровень, у 16% - низкий. Такие показатели свидетельствуют о необходимости развития организационных умений и навыков большинства студенческой молодежи.
В исследовании умение планировать, т.е. ставить цели, задачи, определять средства и условия их достижения, были выявлены некоторые противоречия. Так, с одной стороны в представлениях 63% исследуемых они обычно планируют свои дела заранее, 37% указывают, что планируют свои действия иногда. С другой стороны, высокий уровень развития умений планировать содержание досуга обнаружен лишь у 2 % испытуемых, у 88% выявлен средний уровень, у 10% - низкий. Кроме того, исследуемая группа в большинстве вообще не видит ценности в планировании своей жизни, не считает нужным формулировать цели и определять соответствующие действия для ее достижения.
Изучение уровня самоконтроля молодых людей осуществлялось по методике Р. Кеттела. Учитывались такие параметры: произвольность действий, уровень дисциплинированности, уровень конфликтности представлений о себе, соблюдение социальных требований, уровень ответственности, с которой человек берется за дело. Полученные данные свидетельствуют, что у большинства испытуемых (56,7 %) самоконтроль находится на среднем уровне. Не вызывает сомнения, что уровень самоконтроля связан с уровнем организации времени жизни.
Умение структурировать свое время связано с адекватностью представлений человека об общем количестве собственного свободного времени. Так , 31% исследуемых студентов с высоким уровнем умений структурировать свободное время, имеют достоверные представления о его количестве, 18% исследуемых со средним уровнем обнаружили адекватное представление о количестве свободного времени, с низким уровнем - только 10 % испытуемых.
То есть, чем выше уровень умений человека структурировать собственный свободное время, тем ближе к реальности оценка его количества (табл. 3).

Таблица 3
Представления о количестве свободного времени в соответствии с умениями структурировать свободное время

Уровень умения структурировать свободное время

Представления о количестве свободного времени

Достоверное

Ошибочное

Высокий уровень

31%

69%

Средний уровень

18%

72%

Низкий уровень

10%

90%

В исследовании было осуществлено сравнение особенностей представлений о количестве свободного времени в разных группах по типу отношения к времени (табл. 4).
Таблица 4
Представления о количестве свободного времени в связи с типичным отношением ко времени

Группа по типу отношения ко времени

Представления о количестве времени

Достоверное

Ошибочное

Отношение  вынужденного учета времени

17%

83%

Созерцательное отношение к времени

35%

65%

Активное отношение ко времени

46%

54%

Прагматическое отношение ко времени

80%

20%

Более достоверные представления о количестве свободного времени наблюдаются в испытуемых, вошедших в группу «Прагматическое отношение к времени». Характерным для этой группы является счет, распределение и планирование собственного времени жизни. Наименее достоверное представление о количестве собственного свободного времени обнаружены в группе «Отношение вынужденного учета времени». Такое может объясняться более тесной психологической связью человека с феноменом времени, которая обеспечивает более эффективное его использование .
Особенности организации свободного времени человека в значительной степени зависят от особенностей его взаимодействия с другими в социальной среде. Поэтому в исследовании было осуществлено сопоставление коммуникативных особенностей испытуемых и навыка организовывать свободное время своей жизни. С помощью субтеста 16-факторного личностного опросника Р. Кеттела были изучены такие личностные особенности испытуемых, как замкнутость - общительность, подчиненность - доминантность, робость – смелость, доверчивость - подозрительность, конформизм - нонконформизм, а также определен тип личности по К. Юнгу.
Обобщение результатов измерения позволило выделить несколько типов испытуемых по критерию содержательных характеристик личности.
Тип «А» (16%): характеризуется ярко выраженной экстраверсией; характерна открытость, добросердечие, общительность, непринужденность в поведении, внимательность, тип преимущественно доминантный, уверен в себе, даже упрямый; социально смелый, активный, готов иметь дело с незнакомыми обстоятельствами и людьми, очень доверчивый, ласковый и терпеливый; зависит от группы, следует за общественным мнением, ориентируется на социальное одобрение.
Тип «Б» (20 %): характерная экстраверсия, однако в меньшей степени; также товарищеский, непринужденный в поведении, внимательный, добрый в отношениях, доминантный, властный, независимый, самоуверенный; смелый, склонен к риску и активен в социальных контактах, в меньшей степени доверчивый, менее терпимый и менее конформный, иногда зависит от группы, но проявляет инициативу в принятии решений.
Тип «В» (45 %): характеризуется «средними» показателями экстраверсии и интроверсии (амбиверты) общительны и преимущественно открытые, больше доверительные, чем подозрительные, тип нельзя однозначно отнести ни к доминирующим, ни к тем, кто подчиняются; могут проявлять разные стороны в зависимости от ситуации, в целом является социально смелыми людьми, но без лишнего «фанатизма»; скорее конформные, чем нонконформни, поведение определяется ситуацией.
Тип «Г» (12% ): в значительной степени преобладают черты интроверта; не характерна чрезмерная общительность и открытость, в зависимости от ситуации могут подчиняться, в целом проявляют социальную инициативу, однако, редко соглашаются рисковать; скорее подозрительные; не проявляют конформизма, отдают предпочтение собственным решением.
Тип «Д» (7%): характеризуется интровертированность; замкнутый, бывает излишне строгий в оценке людей; застенчивый, склонен уступать дорогу другим, берет вину на себя, тревожится о своих возможных ошибках; проявляет покорность до полной пассивности; может быть и смелый, и робкий в зависимости от ситуации; скорее доверчивый, чем подозрительный; бывает зависимым от группы .
Сопоставление личностных особенностей испытуемых, их коммуникативных свойств и организационных умений, а также представлений о времени и содержание досуга, позволяет определить некоторые закономерности.
Типу «А» соответствуют средний уровень умений структурировать собственное время, средний уровень умений планировать действия , средний (частично высокий) уровень самоконтроля, отношение ко времени зачастую «активное» или «прагматическое». Содержание свободного времени этой группы испытуемых представлен реальным общением, незначительной тратой времени в Интернете .
Типу «Б» также присущ средний уровень умений структурировать время и планировать действия, уровень самоконтроля преимущественно высокий, отношение к времени преимущественно «созерцательное». Нуждаются в реальном и виртуальном общении; наблюдается интерес к физическим нагрузкам.
Типа « В» характерен средний или высокий уровень умений структурировать свое время, средний уровень умений планировать и средний (или высокий) уровень самоконтроля, отношение к времени зачастую «активное » ; отдается предпочтение реальному общению, расточению времени в Интернете, физическим нагрузкам; захватывает творческая деятельность и занятия по саморазвитию .
Тип «Г» характеризуется средним (или низким) уровнем умений структурировать свое время, средним уровнем умений планирования и средним уровнем самоконтроля, отношение к времени преимущественно «созерцательное». Круг интересов во время досуга сужается к реальному общению, трате времени в Интернете и физическим нагрузкам.
Тип «Д» по основным характеристикам и содержанию свободного времени идентичен типу «Г», отношение к времени также «созерцательное». Однако уровень умений структурировать собственное время - средний ( табл.3.10 ) .
Обобщая полученные данные, можно отметить, что экстравертированному типу в основном присущ выбор общения в свободное время, уровень организации которого чаще соответствует среднему. Со снижением показателей экстраверсии проявляется интерес к физическим нагрузкам. Амбивертам кроме общения и физических нагрузок присуща склонность к самосовершенствованию, они уделяют достаточное время саморазвитию, а уровень организации времени выше среднего. Интровертированный тип обнаруживает склонность к творческой деятельности, контролю собственного времени, средний и высокий уровень организации времени досуга.
Таким образом, существует определенная взаимосвязь особенностей представлений о времени, отношения к нему, индивидуально - психологических особенностей личности и содержания свободного времени, а также средств его организации. Вероятно, что уровень конкурентоспособности личности определяется промеж других и выбором содержания свободного времени, умением его контролировать и организовывать, что в свою очередь обусловливается личностными особенностями, представлениями о времени и отношением к нему личности.

Список использованной литературы

  1. Абульханова К.А., Березина Т.Н. Время личности и время жизни / К.А.Абульханова, Т.Н.Березина. - СПб.: Алетейя, 2001. - 304 с.
  2. Болотова А. Психология организации времени / А.Болотова. – М.: Аспект Пресс, 2006. - 260 с.
  3. Болотова А.К.  Человек и время в познании, деятельности, общении / А.К. Болотова. – М.: М.: Изд. дом ГУ-ВШЭ, 2007. - 283 с.
  4. Головаха Е.И., Кроник А.А. Понятие психологического времени / Е.И.Головаха, А.А.Кроник // Категории материалистической диалектики в психологи / Под ред. Л.И. Анциферовой. - М.: «Наука», 1988. - С. 199-215.
  5. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности / О.П.Елисеев // 2-е изд., испр. и перераб. – СПб.: Питер, 2002. – 512 с.
  6. Зинченко В.П. Время – действующее лицо / В.П.Зинченко // Вопр. психол. - 2001. - № 6. - С. 37–54.
  7. Ковалев В.И. Категория времени в психологии (личностный аспект) / В.И.Ковалев // Категории материалистической диалектики в психологи / Под ред. Л.И. Анциферовой. М.: «Наука» 1988, - С. 216-230.
  8. Серенкова В.Ф. Типологические особенности планирования личностного времени / В.Ф.Серенкова // Гуманистические проблемы психологической теории. – М.: Наука, 1995.- С. 192-204.


Презентация

Контакты

 

 

Контакты

НАШІ КОНТАКТИ:

[email protected]

[email protected]

м. Дніпро

ISSN 20760507

Керівник проекту - Гриньов Володимир Анатолійович

Партнеры